ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

Василь ШПІЦЕР,

Володимир ЯНЕВИЧ

ПОХОВАННЯ ПРОСВІТЯН

НА ЛИЧАКІВСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ

(путівник)

Личаківське кладовище – один із найгарніших архітектурно-скульптурних та історико-меморіальних комплексів, наглядна історія намогильної скульптури Львова за два століття. На кладовищі поховані видатні постаті українського і польського народів – вчені, літератори, художники, музиканти, громадські та політичні діячі. Знайшли тут свій спочинок і люди, які загинули за волю України.

'Некрополь' в перекладі з грецької означає місто мертвих. Земля знає їх багато – пишні католицькі кладовища у Польщі, некрополі Вільнюса, Таллінна, Риги; усипальниця Ярослава Мудрого в Софіївському соборі у Києві; в Санкт-Петербурзі – гробниця Кутузова у Казанському соборі; могили Січових Стрільців на Янівському кладовищі у Львові.

Кладовище – дуже важлива ланка повсякденного побуту і людської культури. І похоронні обряди, і способи поховання, і характер намогильних будівель – все це тісно пов'язане з певним суспільним ладом, укладом життя різних народів, релігією.

В дохристиянські часи в Європі тіла померлих спалювали (подекуди разом з померлим спалювали вірну дружину, коня, а на місці поховання насипали високий курган). Після запровадження християнства прийшла віра в те, що всі померлі воскреснуть і встануть на Страшний суд. З того часу тіла померлих перестали спалювати, а стали їх захоронювати.

Перші християнські кладовища виникають навколо культових споруд (церков, костьолів, монастирів). Як вважали віруючі – ближче до Бога. Місцем поховання були церковний двір і церковні підвали. В підвалинах церков ховали найвідоміших та найбагатших. На кладовищах, розташованих всередині міських стін, ховали тільки праведно померлих християн, тобто людей, котрі померли природною смертю, висповідавшись.

Неправедно померлих (вбивць, самовбивць, нешлюбних дітей, померлих без сповіді) ховали на кладовищах, розташованих далеко за межами міста. Намогильних пам'ятників на таких кладовищах не ставили, а могили самовбивць насипали у вигляді високих курганів, які люди, зауваживши, повинні були топтати.

Територія, на якій розташований Личаківський цвинтар, в середньовіччі була далеко за межами Львова. З XVI ст. тут ховали померлих від епідемій та самовбивць. Всіх праведно померлих хоронили всередині міських стін.

В кінці XVIII ст., виходячи із санітарних міркувань, був виданий указ, що забороняв поховання в самих стінах. З того часу всіх померлих почали ховати на околицях міста. Навколо Львова було багато таких міських кладовищ, але з часом всі вони були закриті і зі старих кладовищ залишилося тільки одне – Личаківське.

Існує кілька версій щодо назви кладовища. Перша – місцевість, на якій розташоване кладовище, називалась Личаківкою (Личаківське передмістя), і з часом ця назва збереглась за кладовищем. Друга – на території сучасного кладовища в давні часи росла велика кількість лип. Селяни близьких сіл дерли з липової кори лико і робили взуття – личаки, звідси і походить, можливо, назва кладовища. Сьогодні Личаківське кладовище займає площу розміром 40 гектарів. Для кращої орієнтації воно розбите на 86 полів.

У верхній частині Личаківського кладовища збереглися 2 плити, на одній з яких чітко видна дата – 1796 рік. А оскільки кладовище стає загальноміським у 1784 - 85 рр., можна вважати, що ці 2 плити є одними з найстаріших поховань.

В основу намогильних пам'ятників на Личаківському кладовищі часто покладений саркофаг. Дослівно, в перекладі з арабської слово 'саркофаг' означає 'пожиратель плоті', оскільки в стародавні часи саркофаги робили з особливої породи каменю, який прискорював розклад тіла. В середньовіччі багато декоровані саркофаги служили прикрасою церков.

У греків та єгиптян саркофаги прикрашались колонами, рельєфами, скульптурами. Підставкою під саркофаг часто служили лапи птахів або звірів, у яких нібито перетворювались люди після смерті. На віках саркофагів, як і на їхніх стінках, можна побачити рельєфи, які найчастіше пов'язані з життям померлого або з релігійною символікою.

Нерідко на Личаківському кладовищі у вигляді окремих деталей або цілком самостійного пам'ятника можна побачити зображення лева – це символ мужності, сили.

На кладовищі використовується й інша форма намогильного пам'ятника – обеліск. В перекладі це слово означає 'спис' або 'промінь'. Обеліск як форма намогильного пам'ятника народився в древньому Єгипті. Символіка його двоїста: по-перше – охоронця храму, по-друге – зображення Бога сонця у вигляді скаменілого сонячного променя.

Римляни привозили обеліски до Риму як трофеї. Встановлений на площі обеліск служив пам'ятником їхніх перемог. Деякі обеліски використовувались як сонячні годинники, в такому випадку на вершині обеліска закріплювали позолочену кулю, що символізувала Сонце. Значно пізніше обеліск починають використовувати як намогильний пам'ятник. Такі пам'ятники встановлювались  переважно на могилах військових діячів. В XIX ст. обеліски почали ставити на постамент і декорували орнаментами та рельєфами.

Епоха класицизму відродила такі форми намогильних пам'ятників як колони, напівколони, вази. Колона, як правило, асоціювалась з образом героїчної особи. Найбільш розповсюджена її форма – це незавершена колона увінчана вазою. На вазах як правило робили розписи або рельєфи з зображенням символів смерті.

Вази не випадково зображались на могилах померлих. На 9 та 40 дні після похорону вони приносились на могили для здійснення намогильних ритуалів. В вазах приносили ароматичні речовини і залишали на п'єдесталах. До ритуальних предметів відносились також шматки шерстяних тканин, якими драпувались вази, вінки з різних рамен та квітів. Іноді декорована ваза нагадує посудину, з якої виривається символічне полум'я – це алегорія полум'я від ароматичної речовини, яка спалювалась в процесі ритуалу поховання.

Найдавнішим видом намогильних пам'ятників є плити, які лежать горизонтально. Вони прямокутні, іноді на них можна побачити написи. На багатьох плитах вирізьблені деталі: хрести, череп, орнаменти, на деяких збереглися дати народження та смерті людей. Намогильні плити символізували ідею християнського смирення.

На цвинтарі – близько трьох тисяч пам'ятників і гробівців вишуканої мистецької роботи. Серед них – витвори відомих скульпторів і архітекторів минулого: Г. Вітвера, П. Евтельє, Антона та Йогана Шімзерів, Ю.Марковського, П. Філіппі, Т. Баронча, К. Годебського, С. Левандівського (пам. Барвінським), Г. Кузневича, С. Литвиненка (пам. Іванові Франку), Г. Пер'є (пам. Шашкевичам) та ін.

На всій території кладовища поруч зі старими намогильними пам'ятниками розташовані нові поховання і сучасні намогильні пам'ятники. Відповідно до закону, – якщо за могилою ніхто не доглядає, а пам'ятник на ній не має художньої цінності, – через 50 років на місці старого поховання можна провести нове. Тому сучасним скульпторам доводиться докладати зусиль, щоб продовжувати лінію меморіальної скульптури, започаткованої їхніми попередниками ще у XVIII ст. Тут є пам'ятники виконані скульпторами Яковом Чайкою, Теодозією Бриж (пам. Соломії Крушельницькій, Івану Крип'якевичу), Еммануїлом Миськом (пам. Михайлові Возняку), Петром Куликом (пам. Володимиру Гжицькому), Лукою Біганичем, Ю. Борисенком, І. Северою, В. Одрехівським, Й. Садовським, Є. Дзиндрою (пам. Іларіону Свенціцькому), М. Лозинським, М. Посікірою, Я. Скакуном, М. Яремчуком (троє останніх є авторами пам'ятників Станіславу Людкевичу і Володимирові Івасюку), та іншими. Характерна риса сучасних намогильних пам'ятників – зображати самих померлих, на відміну від намогильних пам'ятників XVIII – XIX ст., на яких зображали старогрецьких міфологічних героїв, біблійних осіб, скорботних юнаків та жінок.

На Личаківському цвинтарі знайшли вічний спочинок багато визначних діячів 'Просвіти'. Серед них голови 'Просвіти': Анатоль Вахнянин (1868 – 1869, поле 72), Юліан Лаврівський (1870 – 1873, поле 56), Володислав Федорович (1873 – 1877, помер і похований у Києві), Омелян Огоновський (1877 – 1894, поле 1), Юліан Романчук (1896 – 1906, поле 69), Євген Олесницький (1906, похований у Стрию), Петро Огоновський (1906 – 1910, похований у Відні), Іван Кивелюк (1910 – 1922, поле 5), Михайло Галущинський (1923 – 1931, Меморіал воїнам УГА), Іван Брик (1932 – 1939), Юліан Дзерович (1939, поле 80), Тит Ревакович – голова львівської філії товариства 'Просвіта' м. Львова з 1914.

Саме просвітянам присвячує цей путівник Галицька 'Просвіта' м. Львова.

* * *

1. Володимир Барвінський /1850–1883/, (поле 3) – один із співзасновників товариств 'Просвіта' (1868)  і http://uk.wikipedia.... title='Рідна школа (товариство)'>'Рідна школа' (http://uk.wikipedia.... title='1881'>1881) – український письменник і громадський діяч. На благочинний внесок Барвінського 'Просвіта' заснувала стипендійний фонд для бідної молоді.

Народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині (тепер с. Гніздичка Збаразького району Тернопільської області) в родині священика. Вчився у народній школі рідного села, а згодом у Тернопільській гімназії (1861 - 1867). Нещасливий випадок, що трапився в 14-річному віці, підірвав його здоров'я, ізолював від ровесників. З того часу Володимир усамітнився біля книжок.

У http://uk.wikipedia.... title='1872'>1872 закінчив правничий факультет http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету. В 1876–1880 – редактор журналу http://uk.wikipedia.... title='Правда'>'Правда', а в 1880–1883 – засновник і перший редактор газети http://uk.wikipedia.... title='Діло'>'Діло'. Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим. Автор публіцистичних статей і прозових творів. Під псевдонімом Василь Барвінок він опублікував повісті 'Скошений цвіт' (1877) і 'Сонні мари молодого питомця' (1879).

У середині 1870-х років В. Барвінський написав повість 'Безталанне сватання', де зумів висвітлити характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах, зокрема, в описах панського бенкету, він вдало користувався сатиричними засобами викриття. Повісті В. Барвінського, як і ранні оповідання 'Тридцять літ тверезості', 'Мужик і пан' та 'Химерні любощі' розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 70-х років XIX століття.

Видав у Львові 'Бібліотеку найзнаменитіших повістей', в якій вийшли перші переклади українською мовою Ч. Діккенса, Е. Золя, Г. Флобера, Е. Ожешко, і. Тургенєва ('Дим'), М. Гоголя ('Мертві душі').

http://uk.wikipedia.... title='30 листопада'>30 листопада 1880 р. організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.

Життя В. Барвінського обірвалося 3 лютого 1883 р. На його смерть відгукнулися найвизначніші галицькі поети того часу http://uk.wikipedia.... title='Іван Франко'>Іван Франко і http://uk.wikipedia.... title='Корнило Устиянович'>Корнило Устиянович. Іван Франко написав вірш 'На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883р.' Передчасна кончина сколихнула весь Львів.

Володимира Барвінського поховали на центральній алеї Личаківського цвинтаря, поряд з родинною гробницею О. Барвінського та М. Шашкевича.

Намогильний пам'ятник був створений польським скульптором С. Левандовським: на 2-метровому постаменті, складеному з глиб каменю, ми бачимо скульптурну групу, яка представляє жінку в народному українському одязі, що тримає в правій руці факел як символ освіти, лівою рукою тримає хрест. Поруч з нею зображений сільський хлопець на колінах, в одній руці він тримає герб галицької землі, а в другій, витягнутій – лавровий вінок над медальйоном із зображенням Володимира Барвінського (тому, що у віддалених, бідних галицьких селах В. Барвінський відкривав українські школи та бібліотеки).

 Див. далі

26 лютого 2011

(0|0)

ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

2. Олександр Барвінський /1847–1926/, (поле 3) – виконував обов'язки голови товариства 'Просвіта' після смерті О. Огоновського – видатний педагог, історик, громадсько-політичний діяч. З 'Просвітою' співпрацював з часів її заснування. Заходом О. Барвінського відкрилася філія 'Просвіти' у Тернополі. Все життя Олександр Барвінський сприяв видавничій діяльності 'Просвіти'.

Олександр Барвінський народився в селі http://uk.wikipedia.... title='Шляхтинці'>Шляхтинцях на http://uk.wikipedia.... title='Тернопільщина'>Тернопільщині у родині священика. У http://uk.wikipedia.... title='1865'>1865 році вступив до http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету, вивчав http://uk.wikipedia.... title='Історія'>історію і http://uk.wikipedia.... title='Українська мова'>українську мову та http://uk.wikipedia.... title='Українська література'>літературу. Добре володів http://uk.wikipedia.... title='Німецька мова'>німецькою і декількома слов'янськими мовами. В студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями 'Правда', 'Мета'. 'Русь', 'Русалка'.

З http://uk.wikipedia.... title='1868'>1868 року Барвінський займався педагогічною діяльністю, викладав у гімназіях http://uk.wikipedia.... title='Бережани'>Бережан, http://uk.wikipedia.... title='Тернопіль'>Тернополя, з http://uk.wikipedia.... title='1888'>1888 року – http://uk.wikipedia.... title='Професор'>професор державної учительської семінарії у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові. В 1889–1918 роках – член Крайової шкільної ради, в 1891–1896 роках голова http://uk.wikipedia.... title='Рідна школа (товариство)'>Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>'Просвіта' (1889–1895).

В 1886 році Барвінський розпочав видавати 'Руську історичну бібліотеку' (вийшло 24 томи). Разом з http://uk.wikipedia.... title='Кониський Олександр Якович'>О. Кониським і http://uk.wikipedia.... title='Антонович Володимир Боніфатійович'>В. Антоновичем він став одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в http://uk.wikipedia.... title='НТШ'>Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, а в 1892–1897 роках – очолював товариство.

В 1891–1907 роках входив до складу австрійського парламенту (з http://uk.wikipedia.... title='1917'>1917 року – довічний член Ради Панів), в 1894?1904 роках – депутат http://uk.wikipedia.... title='Галицький крайовий сейм'>галицького сейму.

В 1896 році виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 році перетворився на http://uk.wikipedia.... title='Християнсько-Суспільна Партія'>Християнсько-Суспільну Партію.

У 1918–1919 роках Барвінський очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді http://uk.wikipedia.... title='Левицький Кость'>Костя Левицького (з http://uk.wikipedia.... title='9 листопада'>9 листопада http://uk.wikipedia.... title='1918'>1918 до http://uk.wikipedia.... title='4 січня'>4 січня http://uk.wikipedia.... title='1919'>1919 року).

3. Іван Белей /1856–1921/ (поле 4 – 110) – активний діяч 'Просвіти' з перших років її заснування – український журналіст, перекладач і критик.

Закінчив юридичний факультет http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету (1880). Належав до демократичної частини студентського товариства 'Академический кружок', був членом редакції журналу 'Друг' (1876–77). Разом з http://uk.wikipedia.... title='Франко Іван'>І. Франком та http://uk.wikipedia.... title='Павлик Михайло'>М. Павликом видавав 'Дрібну бібліотеку' (1878–79, вийшло 14 випусків), редагував журнал 'Світ' (1881–82). Довголітній редактор газети http://uk.wikipedia.... title='Діло (газета)'>'Діло' (1884–1902) та її літературного додатку 'Бібліотека найзнаменитіших повістей'.

З юнацьких років був активним учасником і організатором відзначення щорічних шевченківських свят, у редагованих ним виданнях систематично публікував статті й матеріали про життя і творчість Шевченка, широко висвітлював вшанування його пам’яті в містах і селах Галичини. У промові на шевченківському святі 1894 ('Діло' – 1894 – № 100) і статті 'За що ми шану­є­мо пам’ять Шевченка?' (Ілюстрований календар Товариства 'Просві­та'. – Львів, 1895) І. Белей наголосив на винятково важливій ролі поета в національно-політичному і культурному відродженні українського народу.

4. Василь Білецький /1856–1931/, (поле 59) –  активний член 'Просвіти': редагував книги, календарі, періодичні видання – культурно-освітній діяч, педагог (історик), викладав у народних і середніх школах в Галичині. Редактор львівського ілюстрованого двотижневика для дітей і молоді 'Дзвінок' (1896 – 1902 і 1904 – 1908), який відзначався високим педагогічним і мистецьким рівнем, оскільки серед його співробітників були Л. Глібов, Г. Барвінок, М. Коцюбинський, У. Кравченко, І. Липа, І. Франко, Г. Хоткевич, Л. Українка.  Василь Білецький автор книги 'Дещо про нар. карність (1908)'.

5. Георгій Бойко /1933–2002/ (поле 75) – активний діяч 'Просвіти', доктор геолого-мінералогічних наук, віце-президент Української нафтогазової академії, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, автор 5 монографій та більше 100 статей з геології та історії науки, які були опубліковані в різних часописах України і за кордоном

Народився в м. Бориславі у родині нафтовиків. Батько Юхим Бойко родом з Могилева-Подільського, що на Вінничині, брав активну участь у національно-визвольній боротьбі 1918 – 1920 рр. на лівобережній Україні. У червні 1941 року Юхима Бойка схопили і замордували енкаведисти.

Георгій Бойко широко відомий в Україні як дослідник історії розвитку гірничої промисловості та геологічної науки в Галичині. Особливу увагу він приділяв історії розвитку рідного Борислава, що є одним із найдавніших у світі центрів видобування та переробки нафти й озокериту. Теоретичні розробки Г.Бойка використані при опрацюванні багатьох науково-практичних рекомендацій для пошуків нафти й газу в нафтогазоносних провінціях України й Росії. Він підтримував наукові зв'язки з геологами Польщі, Австрії, Росії, що знайшло відбиття в багатьох спільних дослідженнях і публікаціях, а також пропагував свої ідеї на різноманітних геологічних форумах. Велика заслуга Г. Бойка у відновленні імен талановитих українських вчених Галичини, яких за часів Польщі та радянської влади замовчували або зачислювали до зарубіжних учених з огляду на те, що вони писали наукові праці польською чи німецькою мовами. Це професори Львівської політехнічної школи Роман Залозецький та Юліан Медвецький – один з членів-засновників Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, засновник галицької геології, один з творців Львівської політехніки як вищого учбового закладу.

Георгій Бойко помер 19 липня 2002 року у розквіті творчих сил, залишивши після себе глибокий слід в історії геологічної науки. На могилі пам'ятник: основа – прямокутна плита з зеленого граніту та вертикальна двохчастинна стела у формі трапеції з зеленого граніту. Посередині чорний металевий хрест та чорна гранітна плита з написом.

6. Анатоль Вахнянин /1841–1908/, (поле 72 – 106) – співорганізатор і перший голова http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>товариства 'Просвіта' (http://uk.wikipedia.... title='8 грудня'>8 грудня http://uk.wikipedia.... title='1868'>1868–http://uk.wikipedia.... title='1869'>1869) – композитор, диригент, письменник, громадський діяч, професор академічної гімназії. Народився в селі http://uk.wikipedia.... title='Сінява'>Сіняві недалеко http://uk.wikipedia.... title='Перемишль'>Перемишля. 3 http://uk.wikipedia.... title='1852'>1852 р. навчався у Перемишльській гімназії. http://uk.wikipedia.... title='1859'>1859-http://uk.wikipedia.... title='1863'>1863 – вивчав теологію у Львівській духовній семінарії, займався літературною і музичною діяльністю.

http://uk.wikipedia.... title='1865'>1865 – організував перший Шевченківський концерт на  західно­українських землях. Деякий час викладав українську мову в гімназії у Перемишлі, згодом переїхав до Відня. Навчаючись на філософському факультеті http://uk.wikipedia.... title='Віденський університет'>Віденського університету, http://uk.wikipedia.... title='1867'>1867 року організував студентське товариство 'Січ' і став його першим головою. Після завершення університетських студій (http://uk.wikipedia.... title='1868'>1868) повернувся до Львова і продовжив педагогічну діяльність у Академічній гімназії. Тісно співпрацював з комісією по підготовці українських підручників для народних і середніх шкіл.  Редактор 'Правди' (http://uk.wikipedia.... title='1867'>1867–http://uk.wikipedia.... title='1870'>1870), 'Письма з Просвіти' (http://uk.wikipedia.... title='1878'>1878–http://uk.wikipedia.... title='1879'>1879), співредактор http://uk.wikipedia.... title='Діло (газета)'>'Діла', організатор і керівник музично-хорових товариств http://uk.wikipedia.... title='Торбан (товариство)'>'Торбан' (http://uk.wikipedia.... title='1870'>1870) і 'Боян' (http://uk.wikipedia.... title='1891'>1891).

http://uk.wikipedia.... title='24 жовтня'>24 жовтня http://uk.wikipedia.... title='1885'>1885 разом з http://uk.wikipedia.... title='Романчук Юліан'>Юліаном Романчуком організував народовську політичну організацію 'Народна Рада', яка продовжила ідеї http://uk.wikipedia.... title='Головна Руська Рада'>Головної Руської Ради, http://uk.wikipedia.... title='1890'>1890 – разом з іншими лідерами http://uk.wikipedia.... title='Народовці'>народовців став ініціатором політики 'нової ери', яка мала б сприяти унормуванню українсько-польських відносин в Галичині, депутат Віденського парламенту (http://uk.wikipedia.... title='1894'>1894–http://uk.wikipedia.... title='1900'>1900).

http://uk.wikipedia.... title='1903'>1903 року заснував Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові (пізніше – http://uk.wikipedia.... title='Львівська консерваторія'>Львівська консерваторія) та став його першим директором, був засновником і керівником Союзу співацьких і музичних товариств.

Автор опери 'Купало' (поставлена http://uk.wikipedia.... title='1929'>1929 року в Харкові), музики до http://uk.wikipedia.... title='Драма (жанр)'>драм http://uk.wikipedia.... title='Шевченко Тарас Григорович'>Тараса Шевченка 'Назар Стодоля', http://uk.wikipedia.... title='Заревич Федір Іванович'>Федора Заревича 'Бондарівна', хорів, пісень, а також літературних творів – 'Три тополі', 'Оповідання і гуморески' (http://uk.wikipedia.... title='1902'>1902), 'Споминів з життя' (http://uk.wikipedia.... title='1908'>1908), шкільних підручників.

7. Михайло Возняк /http://uk.wikipedia.... title='1881'>1881–http://uk.wikipedia.... title='1954'>1954/,  (поле 1 – 193) – активний діяч 'Просвіти' з 1912 р. – український літературознавець і фольклорист, академік АН УРСР з 1929 р., з 1944 завідував кафедрою української літератури у Львівському університеті.

Народився в с. http://uk.wikipedia.... title='Вільки Мазовецькі'>Вільки Мазовецькі, тепер с. http://uk.wikipedia.... title='Волиця'>Волиця Жовківського району Львівської області. Закінчив Львівський університет (1908), з 1939 р. – професор цього університету. Автор багатьох наукових праць, присвячених життю й творчості українських письменників, українського фольклору й театру, культурним взаєминам слов'янських народів. Жваво цікавився історією козаччини.

Опублікував статті 'Виправа запорожців на Перекоп 1608 р.' (1930), 'Хто ж автор т. зв. „Літопису Самовидця“? (1933), „Псевдо-Кониський і Псевдо-Полетика“, „Історія Русів“ у літературі й науці' (1939).  Найбільшою працею Михайла Возняка, випущеною товариством 'Просвіта', була 3-томна 'Історія української літератури'. На могилі – уступчаста гранітна плита з бронзовим барельєфом на верхній площині. Скульптор Е. Мисько.

8. Григорій Врецьона /1839–1901/,  (поле 74) – член Головного Виділу  товариства 'Просвіта' – громадський і освітній діяч, перший професiйний педагог на Галичинi, учитель школи вправ у Львові, автор підручників і популярних оповідань, один з перших дійсних директорів Краєвого Союза кредитового.

1880–1889 рр. – редактор і власник 'Шкільної Часописі'. Зацікавити широкий загал справами освіти 'Шкільний часопис' не міг, оскільки це було приватне видання. Тому на засіданні проводу УПТ 6 травня 1884 р. було порушені питання власного періодичного органу. Остаточне вирішення цієї справи відбулося 10 березня 1889 р., коли прийняли рішення видавати журнал під назвою 'Учитель'. Г. Врецьона заявив про своє рішення передати цей журнал УПТ. Останній випуск 'Шкільного часопису' побачив світ 10 травня 1889 р., а 1 липня цього ж року всім передплатникам вище згаданого журналу було надіслано інший – 'Учитель'.

Григорій Врецьона – фундатор стипендійного фонду для незаможної української молоді при Товаристві. З його фонду стипендії та премії виплачувалися ще до Першої світової війни учням середніх та вищих шкіл, а також преміювалися автори кращих популярних видань.

9. Михайло Галущинський /1878–1931/, (Меморіал воїнам УГА) – голова товариства 'Просвіта' (1923  – 1931) і почесний її член – педагог, референт українських січових стрільців,  професор українського таємного університету, один із співзасновників і провідний член http://uk.wikipedia.... title='Українське Національно-Демократичне Об'єднання'>Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО).

Народився в с. Дзвиня Чортківського повіту на Тернопільщині в родині священика. Закінчив Тернопільську гімназію. Навчався у http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівському та Віденському університетах. В студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював 'Академічну громаду' у Львові та 'Січ' у Відні. Разом з http://uk.wikipedia.... title='Старосольський Володимир'>В. Старосольським, http://uk.wikipedia.... title='Крушельницький Антін'>А. Крушельницьким, http://uk.wikipedia.... title='Цегельський Лонгин'>Л. Цегельським, http://uk.wikipedia.... title='Горук Семен'>С. Горуком видавав перший український студентський журнал 'Молода Україна', в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.

Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівський гімназії, з 1909 – директор Рогатинської гімназії. В цей період Галущинський став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині.

У 1914 році призначений Бойовою Управою http://uk.wikipedia.... title='Українські Січові Стрільці'>УСС командантом Легіону Українських Січових Стрільців. 3 середини 1915 – військовий референт при командуванні австрійської армії. Активний учасник http://uk.wikipedia.... title='Листопадовий чин'>Листопадового 1918 року повстання у Львові. Товариство http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>'Просвіта'   під його керівництвом перетворилося в сильну громадсько-освітню організацію. У 1928–1931 рр. – сенатор і віце-президент (віцемаршалок) польського сенату від УНДО.

10. Володимир Гнатюк /1871–1926/, (поле 5 – 120) – почесний член Просвіти' у Львові та Ужгороді – визначний український етнограф, фольклорист та громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), академік http://uk.wikipedia.... title='НАНУ'>АН України (1924), член Празької та Віденської Академії наук, редактор 'Літературно-Наукового Вісника'. З http://uk.wikipedia.... title='1899'>1899 р. – секретар http://uk.wikipedia.... title='НТШ'>НТШ. З http://uk.wikipedia.... title='1909'>1909 р. – член-кореспондент http://uk.wikipedia.... title='Російська академія наук'>Російської академії наук. З http://uk.wikipedia.... title='1916'>1916 р. – голова Етнографічної комісії http://uk.wikipedia.... title='НТШ'>НТШ. З http://uk.wikipedia.... title='1924'>1924 р. – академік http://uk.wikipedia.... title='Українська Академія Наук'>Всеукраїнської АН. Співпрацював з львівською та закарпатською 'Просвітами'. Сприяв відкриттю бібліотек при хатах-читальнях, допомагав їх комплектувати, надсилаючи власні книжки.

Народився http://uk.wikipedia.... title='9 травня'>9 травня http://uk.wikipedia.... title='1871'>1871, с. http://uk.wikipedia.... title='Велеснів'>Велеснів, тепер http://uk.wikipedia.... title='Монастириський район'>Монастириського району http://uk.wikipedia.... title='Тернопільська область'>Тернопільської області. Ще студентом першого курсу філософського факультету http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету зацікавився http://uk.wikipedia.... title='Фольклор'>фольклором http://uk.wikipedia.... title='Лемки'>лемків південних схилів http://uk.wikipedia.... title='Карпати'>Карпат. У http://uk.wikipedia.... title='1897'>1897 видав першу книжку шеститомника «Етнографічні матеріали з Угорської Русі». Під керівництвом http://uk.wikipedia.... title='Іван Франко'>І. Франка редагував етнографічний збірник «Матеріали до української етнології». Зібрані матеріали відзначаються точністю запису і мають велике значення для дальшого вивчення культури і побуту http://uk.wikipedia.... title='Українці'>українців, зокрема лемків. Створив регулярну мережу для збору http://uk.wikipedia.... title='Етнографія'>етнографічних та фольклористичних матеріалів. Численні праці з порівняльної етнографії, http://uk.wikipedia.... title='Мовознавство'>мовознавства, літературної критики, упорядкування та видання фольклористичних матеріалів (Галицько-руські анекдоти, http://uk.wikipedia.... title='Колядки'>Колядки і http://uk.wikipedia.... title='Щедрівки'>щедрівки, http://uk.wikipedia.... title='Гаївки'>Гаївки, http://uk.wikipedia.... title='Коломийки'>Коломийки, Галицько-руські народні легенди, Знадоби до української демонології, Українські народні байки).

В. Гнатюк видав ряд наукових праць про лемків закарпатської смуги, а також югославських http://uk.wikipedia.... title='Русини'>русинів: 'Руські в Бачці' (1898), 'Русини в Угорщині' (1899), 'Русини Пряшівської єпархії і їх говори' (1900), 'Словаки чи русини' (1901). Всього видав кілька десятків фольклорних збірників наукових праць.

26 лютого 2011

(0|0)

ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

11. Юліян Дзерович /1871–1943/, (поле 80) – останній голова товариства Просвіта' (з 8 червня 1939 року – до більшовицької окупації нашого краю) – галицький педагог, церковний і освітньо-культурний діяч, греко-католицький священик, крилошанин; довголітній катехит і директор середніх шкіл, викладач катехитики Львівського Університету, професор Греко-Католицької Духовної Семінарії Богословської Академії у Львові; діяльний член управ і голова численних товариств, зокрема 'Рідної Школи', 'Просвіти' (голова), Учительської Громади, Товариства Св. Апостола Павла (голова), Товариства Св. Андрія тощо.

1939 рік став останнім роком існування 'Просвіти' на наших землях. Сталінські опричники знищили у центральному будинку Товариства (площа Ринок, 10) його архів, цінні історичні документи і рукописи, друковану продукцію. Так вони вчинили з осередками 'Просвіти' і в інших містах і селах. Не дозволили відновити роботу 'Просвіти' і гітлерівські окупанти. Відтоді Товариство 'Просвіта' існувало лише за межами України, де українські емігранти відсвяткували його сторічний ювілей.

В Україні 'Просвіта' відновилася як 'Товариство української мови ім. Тараса Шевченка' тільки 12 лютого 1989 року, коли в Республіканському будинку кіно відбулась установча конференція, на якій було прийнято статут і обрано керівні органи. Головою став поет Дмитро Павличко.

12. Михайло Димет /1821–1890/, (поле 19) – член-засновник та почесний член 'Просвіти'. Громадсь­кий діяч ще з 1848 р.,  купець і меценат. Серед львівських міщан користувався повагою, про що свідчать високі посади, які він займав у системі міського самоврядування: впродовж 27 років засідав у міській раді, його обирали заступником президента Львівської торговельної палати і директором Львівської ощадної каси. Також був членом “Народного Дому”, “Галицько-руської матиці”, “Руського казино”, “Руської бесіди”, Товариства ім. Т.Шевченка, почесним членом товариства українських студентів “Січ” у Відні.

З 1870 до 1873 року Димет входив до керівного заряду “Просвіти”, де відповідав за фінансові справи. До кінця життя підтримував Товариство матеріально. Один з ініціаторів та фундатор першого видання 'Просвіти' – читанки для сільських людей 'Зоря'. М. Димет один з перших постачав у Галичину літературні твори з Великої України. Ма­теріально підтримував журнали 'Мета', 'Руська читальня', НТШ.

13. Іван Калинович /1884–1927/, (поле 4) – редактор видань 'Просвіти', видатний український бібліограф, видавець і політичний діяч.

З юнацьких років перебував у вирі громадсько-політичного життя. Ця сторінка його біографії розпочинається участю в страйковій агітації ще в шкільні роки, продовжується участю у виборчій агітації до парламенту в 1907 р. За часів Західно-Української  Народної Республіки (ЗУНР) Калинович був секретарем місцевої повітової Народної ради, секретарем державного нафтового секретаріату, депутатом до Української Національної Ради (парламенту ЗУНР), одним з делегатів Галичини на Трудовий конгрес у Києві.

Окрема грань його творчого життя – літературно-видавнича діяль­ність. У Золочеві Калинович закладає видавництво 'Всесвітня бібліотека', що проіснувало з 1914 до 1926 р. У ньому було видано твори Гете, Пушкіна, Короленка, Шиллера та інших письменників (усього 12 книжок у 19-ти томах), а також наукові праці. Продукція супроводжувалася приміт­ками, покажчиками літератури (скажімо, покажчик найкращих українських перекладів творів Короленка, праць М. Яцкова, української літератури, з історії римської літератури), автором яких був Калинович.

Редактор 'Дрогобицького Листка' (1919) і 'Нашого Слова' (1927). Широку пропаганду видань Товариства проводив у просвітянській періодиці та в закордонних часописах.

Третьою гранню його творчого життя була бібліографія. 19 травня 1922 р. його було обрано секретарем Бібліографічної комісії НТШ. Йому доручалося, як повідомляв журнал 'Бібліологічні вісті' (1926, №1, с.77), 'складати бібліографію всіх друків товариства за 50 літ його існування'. В 1926 р. упорядкував картотеку видань 'Просвіти', склавши опис видань Товариства з 1869 по 1926 рр.

 14. Іван   Кивелюк /1866–1922/, (поле 5 – 99) – голова товариства 'Просвіта' (1910–1922) – суддя, громадський і політичний діяч; посол до галицького сойму (1908–1918).

Народився в с. Княжий Кут (нині в складі м. Скалат). 1893 закінчив правничий факультет Львівського університету. Працював суддею у Тернополі, Тлустому (нині смт Товсте), Будзанові (нині с. Буданів Теребовлянського р-ну), Гусятині й Копичинцях. 1908 — посол (депутат) Галицького крайового сейму. Від 1910 — у Львові, цього ж року обраний головою т-ва 'Просвіта'.

Під його керівництвом Товариство значно активізувало та розширило свою діяльність, причому не лише в Галичині, а й на Лемківщині, Холмщині та Закарпатській Україні: почали діяти постійні курси для неграмотних, було створено нові філії та читальні, започатковано виступи освітніх діячів у повітах з лекціями, організовано 'мандрівні' бібліотеки тощо. За власні кошти він встановив 5 стипендій для обдарованих студентів-українців.

Після початку Першої світової війни переїхав до Відня, очолював там просвітню комісію Української культурної ради. Восени 1915 повернувся до Львова, займався наданням допомоги постраждалим від війни. У жовтні 1918 увійшов до Української національної ради, під час Листопадової національно-демократичної революції в Галичині входив до політичного проводу повстання. За відсутності у Львові Є. Петрушевича керував роботою УНРади ЗУНР. Після відступу українських військ і уряду Західно–Української Народної Республіки зі Львова залишився в місті і був ув’язнений поляками; після звільнення його ще двічі заарештовували. Під час перебування в тюрмі Кивелюка  1 листопада 1921 року заочно знову обрали головою т–ва 'Просвіта'. На жаль, йому не довелося головувати довго: рівно через чотири місяці Іван Кивелюк помер.

За його головування 'Просвіта', попри тяжке воєнне лихоліття, досягла небачених висот.

15. Філарет Колесса /1871–1947/, (поле 78) – активіст товариства 'Просвіта',  під його редакцією і з його коментарями 'Просвіта' видала 'Українські народні думи' в серії 'Загальна Бібліотека', книги у серії 'Учітеся, брати мої' – http://uk.wikipedia.... title='Етнограф'>етнограф, http://uk.wikipedia.... title='Фольклорист'>фольклорист, http://uk.wikipedia.... title='Композитор'>композитор, музикознавець і http://uk.wikipedia.... title='Літературознавець'>літературознавець. Дійсний член http://uk.wikipedia.... title='Наукове Товариство ім. Т. Шевченка'>НТШ (з http://uk.wikipedia.... title='1909'>1909), http://uk.wikipedia.... title='ВУАН'>Всеукраїнської АН (з http://uk.wikipedia.... title='1929'>1929). Основоположник українського етнографічного музикознавства.

Народився у с. Татарське (тепер с. Піщане Львівської області). У 1891-92 навчався у Віденському університеті у А. Брукнера. В http://uk.wikipedia.... title='1896'>1896 закінчив Львівський університет. Викладав у гімназіях Львова, http://uk.wikipedia.... title='Стрий'>Стрия, http://uk.wikipedia.... title='Самбір'>Самбора. В різні часи працював з http://uk.wikipedia.... title='Іван Франко'>І. Франком, http://uk.wikipedia.... title='Лисенко Микола Віталійович'>М. Лисенком, http://uk.wikipedia.... title='Леся Українка'>Лесею Українкою. В http://uk.wikipedia.... title='1918'>1918 захистив дисертацію у Віденському університеті та отримав вчену ступінь доктора філології. Досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні http://uk.wikipedia.... title='Галичина'>Галичини, http://uk.wikipedia.... title='Волинь'>Волині, http://uk.wikipedia.... title='Лемківщина'>Лемківщині. 3 http://uk.wikipedia.... title='1939'>1939 — професор Львівського університету, директор державного музею етнографії у Львові (з 1940), керівник львівського відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії Академії Наук УРСР (з 1940). Учасник міжнародних конгресів фольклористів, музикознавців і філологів (http://uk.wikipedia.... title='Прага'>Прага, http://uk.wikipedia.... title='Варшава'>Варшава, http://uk.wikipedia.... title='Відень'>Відень).

16. Мирон Кордуба /1876–1947/, (поле 72 – 118) – історик, http://uk.wikipedia.... title='Публіцист'>публіцист, http://uk.wikipedia.... title='Письменник'>письменник, професор Варшавського і Львівського Університетів, дійсний член НТШ. Львівська 'Просвіта' видала його працю 'Старі і нові держави'.

Народився http://uk.wikipedia.... title='2 березня'>2 березня http://uk.wikipedia.... title='1876'>1876 року в селі http://uk.wikipedia.... title='Острів (Тернопільський район)'>Острів Тернопільського району в родині греко-католицького священика. Середню освіту здобув у Львівській академічній гімназії, після закінчення якої був прийнятий на факультет філософії Львівського університету. В http://uk.wikipedia.... title='1895'>1895-http://uk.wikipedia.... title='1896'>1896 рр. навчався у http://uk.wikipedia.... title='Відень'>Відні, що тоді був відомим центром вивчення світової історії, тут пише дисертацію на тему 'Історія і відносини в Галицькому князівстві XIII ст.'.

http://uk.wikipedia.... title='18 квітня'>18 квітня http://uk.wikipedia.... title='1898'>1898 р. М. Кордуба одержав у http://uk.wikipedia.... title='Віденський університет'>Віденському університеті звання доктора філософії. Його було обрано президентом відомого академічного товариства 'Січ'. яке відіграло важливу роль в розвитку історії Західної України. В кінці http://uk.wikipedia.... title='1900'>1900 р. М. Кордуба поселяється в http://uk.wikipedia.... title='Чернівці'>Чернівцях, де працює в гімназії, викладає світову історію та географію.

В http://uk.wikipedia.... title='1903'>1903 р. М.Кордубу обрали повноправним членом Наукового Товариства ім. http://uk.wikipedia.... title='Шевченко Тарас Григорович'>Т.Шевченка у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові. Після проголошення http://uk.wikipedia.... title='ЗУНР'>ЗУНР http://uk.wikipedia.... title='1 листопада'>1 листопада http://uk.wikipedia.... title='1918'>1918 р. М. Кордуба був консулом Західно-Українського посольства у http://uk.wikipedia.... title='Відень'>Відні, і одним з провідних редакторів 'Республіки' – офіційного урядового органу http://uk.wikipedia.... title='ЗУНР'>ЗУНР.

У http://uk.wikipedia.... title='1920'>1920 р. він повернувся до Львова, працював викладачем історії академічної гімназії, а також продовжував активну діяльність в http://uk.wikipedia.... title='Наукове Товариство ім. Шевченка'>НТШ.

У http://uk.wikipedia.... title='1929'>1929 році вченого запросили до Варшавського університету як професора східноєвропейської історії, там у http://uk.wikipedia.... title='1937'>1937 році він став професором історії України.  Після повернення у http://uk.wikipedia.... title='1940'>1940 році з http://uk.wikipedia.... title='Варшава'>Варшави до Львова М.Кордуба працював в університеті професором історичного факультету.

17. Михайло Коцюба 1855–1932/, (поле 55) – почесний член товариства 'Просвіта', довголітній керівник його сільськогосподарської діяльності – освітній діяч і педагог, організатор сільського­сподарської фахової освіти. Засновник і директор дівочої семінарії Українсько­го Педагогічного товариства у Львові. Деякий час – голова товариства 'Сільсь­кий Господар', автор статей на господарські теми в 'Економісті' (1904-1914).  З 1906 року – засновник і голова Господарсько-промислової комісії. Згодом йому вдалося домогтися матеріальної допомоги на цілі рільництва й садівництва  з   галицького   Сейму.   Один  з   організаторів  Першого   просвітньо-економічного конгресу, співредактор 'Пам'ятної Конгресової Книги' (1910 р. ). Редактор серії видань 'Просвіти' – 'Господар­ська Бібліотека'. М. Коцюба – довголітній член Виділу 'Просвіти' в Станіславові, член Головного Виділу 'Просвіти' у Львові.

18. Іван Крип'якевич /1886 – 1967/, (поле 59 – 149) – від 20-х років співпрацював з львівською 'Просвітою', подаючи ряд популярних викладів на історичні теми – видатний історик України, дійсний член НТШ, академік АН України, директор Інституту суспільних наук. Численні його праці присвячені історії українського козацтва. Автор ґрунтовного підручника 'Історія України'.

Народився у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові у сім'ї священика. В 1904–1909 роках навчався на філософському факультеті http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. 1908 року організував 'Просвітній кружок', тісно співпрацював з http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>'Просвітою'. Наукову діяльність розпочав під керівництвом http://uk.wikipedia.... title='Грушевський Михайло Сергійович'>Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т.Шевченка – 'Записки НТШ' (з 1934 – редактор). 1911 року захистив докторську дисертацію та тему 'Козаччина і Баторієві вольності', і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912–1914), згодом – в гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні – 'Письма з Просвіти', 'Молода Україна', 'Літературно-Науковий Вісник' та багатьох ін., редагував журнал 'Дзвіночок' (1911–1914) та 'Ілюстрована Україна' (1913–1914).

У 1918–1919 роках – приват-доцент http://uk.wikipedia.... title='Кам'янець-Подільський державний український університет'>Кам'янець-Подільського державного українського університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921–1924 роках – професор http://uk.wikipedia.... title='Таємний український університет'>Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934–39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові.

В 1920–1930-х роках Крип'якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921–22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923–1925 брав участь у роботі http://uk.wikipedia.... title='Туристично-краєзнавче товариство "Плай"'>туристично-краєзнавчого товариства 'Плай', співпрацював з журналом 'Політика' (1925–1926). З жовтня 1939 року Крип'якевич – завідувач кафедри історії України, http://uk.wikipedia.... title='Професор'>професор (з 1941 року) http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету.

У повоєнний час був звинувачений в 'українському буржуазному націоналізмі' і зазнав переслідувань. 1946 року Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 року Крип'якевич дістав можливість повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953—1962 роках — директор цього інституту.

На могилі встановлено 4-гранну гранітну стелу з контурами листя папороті, в ніші якої бронзовий барельєф (постать давньо­руського воїна в бойовому обладунку, що сперся на щит; на щиті – рельєфне зображення лева на задніх лапах – герб Львівської землі). Автор – Теодозія Бриж.

Див. далі

26 лютого 2011

(0|0)

ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

19. Юліян Лаврівський /1821-1873/, (поле 56) – голова товариства http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>'Просвіта' (1870–1873) –  культурний і http://uk.wikipedia.... title='Політичний діяч'>політичний діяч, суддя, член Руського Собору 1848р. і http://uk.wikipedia.... title='Собор руських учених'>'Собору руських учених', віцемаршал Галицького Сейму,  http://uk.wikipedia.... title='Народовецький рух'>народовець. Засновник і довголітній голова http://uk.wikipedia.... title='Руська Бесіда'>'Руської Бесіди' (1861) і її http://uk.wikipedia.... title='Руська бесіда (театр)'>театру (http://uk.wikipedia.... title='1870'>1870–http://uk.wikipedia.... title='1873'>1873).

Відстоював рівноправ'я українців в усіх сферах суспільно-політичного життя та крайової адміністрації, як посол сейму і голова 'Просвіти' активно домагався відкриття кафедри історії України в http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівському університеті, запровадження навчання українською мовою у всіх класах Академічної гімназії у Львові (вдалося реалізувати в 1874), сприяв розповсюдженню українських підручників на Буковині і Закарпатті, та налагодженню культурних зв'язків з Підросійською Україною. Дбав про створення при товаристві стипендійних фондів та розвиток благодійної діяльності.

В http://uk.wikipedia.... title='1870'>1870 Л. заснував народовецьку газету 'Основа', що видавалася у Львові (1870–72, ред. Т. Леонтович і К. Климкевич).

Переклав на українську мову австрійський цивільний кодекс. У 1869 р. як віцемаршал сейму допоміг товариству 'Просвіта' дістати матеріальну допомогу від сейму на видання популярних книжок для народу. Під час винесення йому подяки вписався у члени Товариства. Другий загальний збір 'Просвіти' обрав Ю. Лаврівського другим головою Товариства (1870–1873 рр.). За час його головування діяльність Товариства набрала політичного забарвлення. Як посол Сейму новий голова робив спроби дійти тривкої польсько-української згоди на соймовому ґрунті, займався справами погодження українських партій. У березні 1871 р. Головний Виділ 'Просвіти' вислав до Крайового Виділу при галицькому Сеймі меморіал у справі 'Рівноуправнення українського народу' з польським на основі проекту Ю. Лаврівського. За його пропозицією в липні 1871 р. була подана петиція про заведення української мови як викладової у вищих класах академічної гімназії у Львові. Від імені 'Просвіти' як її голова в Міністерстві освіти у Відні домагався утворення кафедри історії України у Львівському університеті, а також виплат з державного фонду авторам шкільних книжок, які Товариство видавало для української гімназії. У зв'язку з відсутністю власного приміщення засідання Головного Виділу проходили у домі голови. Забезпечивши 'Просвіті' стійке матеріальне становище, Ю. Лаврівський запроваджує при Товаристві стипендійні фонди, розвиває добродійну діяльність, опікуючись бідною шкільною молоддю.

20. Теодосій Лежогубський /1869–1919/, (поле 6) – член Головного Виділу 'Просвіти' – священик, церковний і громадський діяч, педагог, проповідник і публіцист. З 1913 р. – директор гімназії Сестер Василіянок у Львові. Член Народного Комітету УНДП. В 1933 -1936 рр. вийшло 5 томів його 'Проповідей'. Похований в склепі, що розташований трохи вище за гробницею Львівської Капітули, в якій покояться три митрополити  і два десятки єпископів та крилошан Української Греко-Католицької Церкви.

21. Антін Лотоцький /http://uk.wikipedia.... title='1881'>1881 – http://uk.wikipedia.... title='1949'>1949/, (поле 51) –  друкувався у видавництві 'Просвіта' – письменник  журналіст, видавець, педагог.

Народився Антін Лотоцький 13 січня 1881 р. у селі Вільхівець – тепер http://uk.wikipedia.... title='Бережанський район'>Бережанського району на Тернопільщині – в сім'ї галицького педагога і письменника Льва Лотоцького (1850–1926).

Письменницький дар викристалізувався у Бережанській гімназії та у Львівському університеті, де А.Лотоцький навчався на філософському факультеті. Ще за студентських років вийшли з друку його перші, видані Товариством 'Просвіта', літературні твори: 'Цвіти з поля' (1907), 'Ведмедівська попівна' (1909), історична повість 'Триліси' (1910).

З http://uk.wikipedia.... title='1911'>1911 року письменник Антін Лотоцький почав працювати вчителем Рогатинської гімназії. У 1912/13 навчальному році учні другого класу гімназії за безпосередньою участю Антона Лотоцького заснували своє Товариство 'Молода Січ'. 'Січі' поширилися в Галичині й Буковині і стали основою для творення формації Українських Січових Стрільців. Молоді 'січовики' ставили перед собою такі завдання: поволі, але совісно ознайомитися з історією України, з українською літературою від найдавніших часів; домагатися фізичного вдосконалення так званими 'прогульками' (туристичними походами), військовими вправами; прикрашати класи портретами українських письменників, світлинами зі всієї України й малюнками українських і чужих митців тощо. Рогатинська 'Молода Січ' ревно дотримувалася козацьких звичаїв: свою старшину обирали самі учні терміном на два місяці; щоб запам'ятати українських гетьманів, кожен новообраний гетьман почергово отримував історичне ім'я. 'Січ' була поділена на два курені, де мали провід курінні отамани.

У серпні 1914 року вибухла світова війна. Коли виникло питання про формування національної військової частини – легіону Українських Січових Стрільців, зголосилися майже всі учні і педагоги Рогатинської гімназії. Директор гімназії Михайло Галущинський став першим командувачем легіону, старшиною усусусів став і Антін Лотоцький.

Микола Угрин-Безгрішний ще під час перебування частин Українських Січових Стрільців на Закарпатті восени 1914 року був ініціатором створення ідеологічного і культурно-просвітнього відділу легіону під назвою 'Пресова Кватира'. До праці в 'Пресовій Кватирі' було залучено кращі творчі сили стрілецького братства – молодих юнаків, які згодом стали видатними діячами української культури: художників Юліяна Буцманюка, Осипа Куриласа, Юліяна Назарака, Льва Ґеца, молодих письменників та публіцистів Осипа Назарука, Романа Купчинського, Левка Лепкого, Василя Кучабського, Юрія Шкрумеляка, Василя Бобинського, Андрія Баб'юка (Мирослава Ірчана), Миколу Голубця та інших. Гідне місце серед діячів 'Пресової Кватири' легіону Українських Січових Стрільців зайняв Антін Лотоцький. Під різними псевдонімами (ТотоДолото, Самособою не Руданський) він поміщав свої твори майже у всіх виданнях 'Пресової Кватири'; разом з М. Угрином-Безгрішним редагував стрілецькі часописи 'Вісник 'Пресової Кватири' УСС', 'Само пал', http://uk.wikipedia.... title='Червона Калина (видавництво)'>'Червона Калина', багато праці вкладав у підготовку часопису 'Самохотник'.

У Рогатинську гімназію він повернувся лише в 1922/23 навчальному році. У 1936 році Микола Угрин-Безгрішний та Антін Лотоцький накладом рогатинського видавництва 'Сині дзвіночки' видали 'Коротку граматику української літературної мови'. Основне завдання авторів цієї книги – дати сучасну і доступну для народу українську граматику.

Напередодні Другої світової війни Антін Лотоцький написав свій найпопулярніший твір – книжку історичних оповідань 'Княжа слава'.

У період перших совєтів і німецької окупації А. Лотоцький жив і працював у Рогатині, викладав у школі. Перед наближенням фронту у 1944 р. не виїхав на Захід, а поселився у Львові, сім'ї в нього не було, то ж замешкав в інтернаті для старих. Стан здоров'я письменника погіршувався і 28 травня 1949 року його не стало. Ховали письменника Антона Лотоцького 30 травня 1949 року прямо з лікарняного моргу. На похорон прибула тільки купка людей. За спогадами Ростислава Братуня, виступили Ірина Вільде, Петро Козланюк. Маленький горбочок землі на п'ятдесят першому полі Личаківського цвинтаря став останнім пристанищем великого дитячого письменника України.

Донедавна ім’я цього талановитого і надзвичайно плодотворного письменника, журналіста, видавця педагога й громадського діяча було маловідоме сучасним читачам. Його творчість випала з уваги українського літературознавства і критики, його твори не видавали. А найбільшим “злочином” Антона Лотоцького було те, що він добровільно став у лави Українських Січових Стрільців і поряд з іншими письменниками воював за державність України.

22. Василь Лукич (Володимир Левицький) /1856–1938/, (поле 60а – 71) – почесний член товариства http://uk.wikipedia.... title='Просвіта'>'Просвіта' – український письменник і громадський діяч, юрист, видавець, http://uk.wikipedia.... title='Літературознавець'>літературознавець, дійсний член http://uk.wikipedia.... title='НТШ'>НТШ (з http://uk.wikipedia.... title='1926'>1926), редактор газети 'Зоря' і календаря 'Просвіта'.

Народився у Белзці (тепер http://uk.wikipedia.... title='Гончарівка (Золочівський район)'>Гончарівка Золочівського району http://uk.wikipedia.... title='Львівська область'>Львівської області. Середню освіту здобув у Бережанській гімназії. Закінчивши юридичний факультет http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету (http://uk.wikipedia.... title='1880'>1880),  три роки займався судовою практикою, потому працював http://uk.wikipedia.... title='Нотаріус'>нотаріусом у http://uk.wikipedia.... title='Болехів'>Болехові, http://uk.wikipedia.... title='Стрий'>Стрию, http://uk.wikipedia.... title='Івано-Франківськ'>Станіславові та у http://uk.wikipedia.... title='Винники (місто)'>Винниках біля Львова.

З http://uk.wikipedia.... title='1875'>1875 брав активну участь в українському літературному процесі Галичини. 1875 року в альманасі 'Ластівка' з'явилися невеличкі оповідання 'Премудрий жид' та 'Музика у вовчій ямі', загадки для дітей, у 1880 році опублікував у журналі 'Зоря' історико-літературознавчу розвідку про http://uk.wikipedia.... title='Чурай Маруся'>Марусю Чурай. В http://uk.wikipedia.... title='1881'>1881 Левицький разом з http://uk.wikipedia.... title='Іван Франко'>Іваном Франком склав антологію української поезії.

Був співредактором журналу 'Друг' і альманаху 'Дністрянка' (http://uk.wikipedia.... title='1876'>1876), редактор популярного довідника для селян 'Руський Правотар Домовий' (http://uk.wikipedia.... title='1885'>1885; разом з Юліаном Сельським), альманаху 'Ватра' (http://uk.wikipedia.... title='1887'>1887) і журналу 'Зоря' (1890—1896). Редактор видань 'Просвіти', зокрема, щорічних календарів на 1880-1885, 1890, 1893, 1916—1918. Левицький значну увагу приділяв налагодженню літературних і культурних взаємин з Наддніпрянською Україною.

23. Костянтина Малицька (літературні псевдоніми Віра Лебедова, Чайка Дністрова) /http://uk.wikipedia.... title='1872'>1872–http://uk.wikipedia.... title='1947'>1947/, (поле 5) – активний член 'Просвіти', засновувала хори, читальні http://uk.wikipedia.... title='Просвіта'>'Просвіти' – українська письменниця, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Найбільше прославилась як автор популярних пісень 'Чом, чом, земле моя…', 'У Січі, у Січі гуртуймось брати'.

Народилась http://uk.wikipedia.... title='30 травня'>30 травня http://uk.wikipedia.... title='1872'>1872 року в селі http://uk.wikipedia.... title='Кропивник'>Кропивник (зараз http://uk.wikipedia.... title='Калуський район'>Калуського району http://uk.wikipedia.... title='Івано-Франківська область'>Івано-Франківської області), в сім'ї греко-католицького священика. Початкову школу закінчила в Станіславові, вчительську семінарію – у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові. Вчителювала в народних школах невеличких міст Галичини (зокрема в http://uk.wikipedia.... title='Галич'>Галичі), на Буковині (Лужани) та у Львові в дівочій школі Українського Педагогічного Товариства. Брала активну участь у громадсько-політичному житті: засновувала хори, читальні і гуртки товариства http://uk.wikipedia.... title='Просвіта'>'Просвіта', працювала в педагогічних товариствах 'Рідна школа', 'Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю'.

1912 спільно з М. Білецькою дала почин для заснування фонду 'На потреби України', що був матеріальною допомогою для http://uk.wikipedia.... title='УСС'>УСС 1914 р. У 1914 інтернована російською окупаційною владою до http://uk.wikipedia.... title='Красноярськ'>Красноярська, де стала першою вчителькою української школи імені І. Котляревського. Після п'ятирічного перебування в http://uk.wikipedia.... title='Сибір'>Сибіру Костянтина Іванівна у 1920 р. повернулася до Львова, де знову почала працювати в школі імені Тараса Шевченка.

Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань й сценаріїв, зокрема 'Малі герої', 'Гарфа Леїлі'; автор багатьох січових пісень. Друкувала твори в журналах 'Молода Україна', 'Світ дитини', 'Зоря', альманахах 'Нова хата', 'Учитель', http://uk.wikipedia.... title='Жіноча доля'>'Жіноча доля', сатиричному часописі 'Комар' та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу 'Дзвінок' (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади. У радянський час, з 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури. Померла у Львові http://uk.wikipedia.... title='17 березня'>17 березня http://uk.wikipedia.... title='1947'>1947 р.

24. Юліан Медведський /1845 – 1918/, (поле 19) – в студентські роки стає членом товариства 'Просвіта'. Д-р Омелян Огоновський так характеризує його діяльність у цьому товаристві: 'Ви є душею 'Просвіти' і Ваші заслуги будуть за­писані в її літописі'. Одним із перших обраний дійсним членом Товариства ім. Т. Шевченка, дійсний член Українського (руського) педаго­гічного товариства, голова спільників видавництва 'Діло', професор геології і мінералогії Львівської політехніки, тричі (1879-1880, 1884-1885 і 1888-1889р.р.) обирався ректором цього навчального закладу і чотири рази – деканом хіміко-технологічного факультету, з 1881 по 1908 рік також читав лекції з геології і мінералогії  у Львівському університеті.

Народився 18 жовтня 1845 року в родині службовця міської управи в Перемишлі. В 1864 – 1969 роках Ю. Медведський навчався на природознавчому факультеті Віденського університету, після закінчення якого 3 роки працював геологом у Віденському державному геологічному управлінні. У 1873 р. отримує призначення на посаду професора Львівської політехніки, де працює протягом 35 років – аж до виходу на пенсію.

Професор Ю. Медведський був одним із засновників Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, а також членом наукового товариства ім. Коперніка, Академії наук в Кракові, Всеросійського геологічного товариства в Санкт-Петербурзі.  Автор підручників з петрографії (перевидавався тричі), геології та мінералогії, опублікував понад 50 великих друкованих праць, статей та повідомлень, що і сьогодні не втратили наукової цінності.

Свої заощадження в сумі 50 тисяч австрійських крон (а це були дуже великі гроші) він заповів на розвиток українського шкільництва, будову гуртожитків, стипендії біднішим студентам. Власну наукову бібліотеку (понад дві тисячі томів) Ю. Медведський передав до бібліотеки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка.

Під кінець свого життя все своє майно і величезну особисту бібліотеку передав товариству 'Просвіта'.

Див. далі

26 лютого 2011

(0|0)

ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

В.Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав: 'Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в себе, побачмо себе, спізнаймо своє 'я“, високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію — а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!'

У своєму історіософічному творі 'Світова місія України', що появився у видавництві 'Краса і Сила' в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном: 'Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом — зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця — одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!'

З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей.

30. Тит Ревакович /http://uk.wikipedia.... title='1846'>1846–http://uk.wikipedia.... title='1919'>1919/, (поле 53 – 54) – організатор і голова львівської філії товариства 'Просвіта' м. Львова з 1914, правний дорадник http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>товариства 'Просвіта' у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові і його почесний член – суддя, громадський діяч, голова Товариства опіки для емігрантів ім. св. Рафаїла, співзасновник НТШ, співредактор часопису 'Зоря'.

31. Юліян Романчук /1842 – 1932/, (поле 69 – 159) – голова товариства 'Просвіти' (1896 – 1906), співзасновник НТШ і товариства  'Просвіта' – визначний політичний і громадський діяч, педагог, письменник і журналіст. У 1885 р. – ініціатор і провідник Народної Ради, в 1889 р. – співзасновник Національно-Демократичної партії (до 1907 р. – її голова), в 1883–1895рр. – посол до Галицького сейму,   з 1889 р. – голова Українського Сеймового Клубу. Посол до Австрійського парламенту (1891–1897 і 1901– 1918,) єдиний українець – віце-президент палати послів австрійського парламенту. Під час Першої світової війни – голова Українського Допомогового Комітету й Української Культурної Ради у Відні. Засновник і видавець газети 'Батьківщина', співзасновник і співредактор 'Діла'. Видавець творів Т. Шевченка, дослідник текстів його поезій.

Ініціатор видання Товариством бібліотеки українських класиків 'Українське Письменство' і редактор її томів у 1904 – 1920 рр. Редактор місячних книжечок і календарів 'Просвіти'. Разом з О. Барвінським ввів фонетичний правопис у видання 'Просвіти'. В1921 р. з ініціативи Юліяна Романчука під час урочистого відзначення 60-річчя смерті Т. Шевченка було започатковано при 'Просвіті' видавничий фонд 'Учітеся, брати мої…'.

 Велику увагу Ю. Романчук   уділяв заснуванню читалень 'Просвіти' на підставі статуту 1891 р., відкриттю при них крамниць та кас ощадності. Окремими збірниками 'Просвіта' видала дві праці Ю.Романчука: 'Читанка руська для низших кляс середніх школъ' та 'У пропасть дорога ховзка. Оповідання'.

Похований разом із сином Титом /1865–1911/.

32. Василь Сімович /1880–1944/,  (поле 5) – член Головного Виділу товариства 'Просвіта' в 30-х роках –  мовознавець, філолог, культурний діяч. Дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка (з 1923 р.).

Народився 9 березня 1880 року у с. Гадинківці (тепер Гусятинського району Тернопільської області). По закінченні http://uk.wikipedia.... title='Чернівецький університет'>університету в Чернівцях (1904; учень http://uk.wikipedia.... title='Смаль-Стоцький Степан'>С. Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії; 1902–1903 рр. – співредактор видання РУП, що друкувалися в Чернівцях (журнали «Гасло», «Селянин» та ін.) та ред. «Буковини» (1902—1903).

1914–1918 рр. – співробітник Союзу Визволення України, організатор культурної праці в таборах для українських військовополонених, яку продовжував від української урядової місії (1919 – редактор газети «Шлях»). Автор 'Практичної граматики української мови', що в другому виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики.  1920–1923 рр. в http://uk.wikipedia.... title='Берлін'>Берліні був редактором в «Української накладні» Я. Оренштайна. В 1923–1933 рр. – професор Українського Високого Педагогічного Інституту ім.. М. Драгоманова в Празі (1926–1930рр. – його ректор). З часу переїзду до Львова (1933 р.) працює у Товаристві 'Просвіта' як редактор її науково-популярних видань. Редактор часопису 'Просвіти' 'Життя і Знання', в якому друкує мовні статті,  бере участь у редагуванні http://uk.wikipedia.... title='Українська загальна енциклопедія'>«Української Загальної Енциклопедії» (редактор відділу «Україна»), журналів http://uk.wikipedia.... title='Назустріч'>«Назустріч», «Сьогочасне й Минуле», творів http://uk.wikipedia.... title='Шевченко Тарас Григорович'>Т. Шевченка, http://uk.wikipedia.... title='Франко Іван Якович'>І. Франка.

1939–1941 рр. – професор http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівського університету, 1941–1944 рр. – редактор «Українського Видавництва». Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й історії http://uk.wikipedia.... title='Фонологія'>фонології й http://uk.wikipedia.... title='Морфологія (лінгвістика)'>морфології (українське ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лабіалізація л), історії правопису, а також практичним проблемам, http://uk.wikipedia.... title='Мовна норма'>мовної норми. Сімович був першим найвизначнішим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебніянським підходом до мови як вияву духовости http://uk.wikipedia.... title='Нація'>нації (особливо виразно в статті «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини», 1934). Сімович видав з коментарем твори Т. Шевченка («Кобзар» з поясненнями, Ляйпціґ, 1921), І. Франка ( у видавництві Оренштайна), http://uk.wikipedia.... title='Леся Українка'>Лесі Українки («Листування Лесі Українки з О. Маковеєм», Л. 1938).

Див. далі

26 лютого 2011

(0|0)

ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

33. Корнило Сушкевич /1840 – 1885/, (поле 27) – співзасновник товариства 'Просвіта' і заступник першого голови 'Просвіти', перший голова наукового товариства ім. Шевченка (1874 – 1885 ), співзасновник  Руського педагогічного товариства, юрист, один з провідників партії народовців.

Автор (разом з Юліяном Романчуком) першого статуту товариства 'Просвіта', яке було засноване 2 вересня 1868. На початках збори Товариства найчастіше відбувалися в приватному домі Корнила Сушкевича. Ініціатор закладання бібліотеки Товариства.

Власним коштом видав   'Поезії' Т. Шевченка в 2-х томах (1867р.), що було тоді найповнішим виданням творів поета.

Брав участь у першому народному вічі Русинів, що відбулося у Львові дня 30 листопада 1880 року. У своєму виступі д-р Корнило Сушкевич розповів про стан шкільних справ у Галичині і домагався 'рівноправности руської народности в народних і середних школах, як також переведення рівноуправнення руського язика в науці на всіх факультетах львівського університету'.

34. Олексій Торонський /1838–1899/, (поле 1) – член Головного Виділу та містоголова 'Просвіти' – галицький педагог і громадський діяч, греко-католицький священик, катехит у гімназіях.

Один з перших укладачів навчальної книги з літератури для старших класів шкіл і гімназій підготував і видав “Рускую читанку для высшой гимназии” (1868) .Автор підручників для навчання літератури і релігії у середніх школах. Упорядник та видавець перших підручників для українських шкіл, виданих товариством 'Просвіта'. Від творів засновника нової української літератури на народній мові І.Котляревського до творчості Олександра Кониського – такий послідовно вибудуваний О.Торонським перебіг здобутків українського письменства для вивчення. Співредактор 'Руського Сіону' (1874–79, 1883); друкував  статті в «Газеті Школьній», «Мирі», «Неділі», «Ділі» та ін.; автор повісті з життя лемків «Ганця» (1862), оповідань, перекладів з польської і німецької мов. Ще в 1864 р. на загальних зборах 'Галицько-Руської Матиці' виступав проти використання штучного язичія, за введення фонетичного правопису. Один з ініціаторів переходу на фонетичний правопис популярних видань товариства.

35. Іван Труш /1869 – 1941/, (поле 1 – 220) – активно співпрацював з львівською 'Просвітою'; написав  портрети голів та чільних діячів Товариства, котрі прикрашали зал його засідань; співробітничав з редакцією щорічних календарів 'Просвіти' – визначний художник, майстер пейзажу і портретист. Мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині.

Народився у селі http://uk.wikipedia.... title='Висоцько'>Висоцькому Бродівського повіту. http://uk.wikipedia.... title='1891'>1891 – http://uk.wikipedia.... title='1897'>1897 вчився у Краківській Школі Мистецтв, у http://uk.wikipedia.... title='Відень'>Відні (http://uk.wikipedia.... title='1894'>1894) і http://uk.wikipedia.... title='Мюнхен'>Мюнхені (http://uk.wikipedia.... title='1897'>1897. З http://uk.wikipedia.... title='1898'>1898 у Львові, де включився в українське мистецьке і громадське життя, зблизився з http://uk.wikipedia.... title='Франко Іван Якович'>Іваном Франком і зв'язався з Науковим Товариством ім. Шевченка, для якого виконував різні мистецькі роботи (зокрема портрети). З ініціативи http://uk.wikipedia.... title='НТШ'>НТШ виїжджав на Наддніпрянщину, де встановив контакт з мистцями та культурними діячами.  Труш ініціював і організував перші мистецькі професійні товариства в Галичині: 'Товариство для розвою руської штуки' (1898) та його три виставки, 'Товариство прихильників української літератури і штуки' (http://uk.wikipedia.... title='1905'>1905) і його першу 'Виставку українських артистів', в якій взяли участь також київські мистці. 1905 видавав (з С. Людкевичем) перший український мистецький журнал 'Артистичний Вісник.

36. Степан Федак /http://uk.wikipedia.... title='1861'>1861–http://uk.wikipedia.... title='1937'>1937/ (поле 49) – активний член 'Просвіти' (з http://uk.wikipedia.... title='1925'>1925 р. – почесний член 'Просвіти'), визначний http://uk.wikipedia.... title='Громадський діяч'>громадський діяч, http://uk.wikipedia.... title='Філантроп'>філантроп, за фахом адвокат. У http://uk.wikipedia.... title='1918'>1918 році державний – секретар харчових справ уряду http://uk.wikipedia.... title='ЗУНР'>ЗУНР. Активний член майже всіх українських товариств, сеньйор Ставропігійського Інституту, одна із найбільш шанованих і популярних постатей Львова. Організував Комітет допомоги політичним в'язням, який очолював до кінця життя.

Вихованець бурси http://uk.wikipedia.... title='Ставропігійський Інститут'>Ставропігій­ського Інституту, Академічної гімназії і http://uk.wikipedia.... title='Львівський Університет'>Львівського Університету.

Студентський діяч, член http://uk.wikipedia.... title='Академічний гурток'>Акаде­міч­ного гуртка, диригент студентсько­го хору і http://uk.wikipedia.... title='1891'>1891 року співзасновник товариства «Боян».

Організатор економічних установ: член Управи «Народної Торгівлі», член-засновник Товариства взаємних забезпечень «Дністер» (з 1909 його головний директор), Центробанку, http://uk.wikipedia.... title='РСУК'>Ревізійного Союзу Українських Кооператив, Земельного Банку, Гіпогенного, «Карпатії», Української Щадниці в Перемишлі, віце-президент (з 1913) Крайового Банку (згодом Банку Госп-ва Крайового), з 1906 член Апеляційної комісії для заробіткового податку.

http://uk.wikipedia.... title='1915'>1915 року вивезений росіянами як заручник до Києва (звідки повернувся http://uk.wikipedia.... title='1916'>1916), де організував опіку й допомогу для українців з Галичини.

У листопаді 1918 державний секретар харчових справ уряду ЗУНР. У грудні 1918 С. Федак організував Горожанський Комітет для http://uk.wikipedia.... title='Українське товариство допомоги емігрантам з Великої України'>опіки й допомоги українським полоненим, інтернованим і політичним в'язням. По ліквідації (вересень http://uk.wikipedia.... title='1921'>1921) Комітету його секції оформилися у статутові товариства (Укр. Товариство Допомоги Інвалідам, Союз Українських Адвокатів) і нелеґальний, але толерований владою Комітет допомоги політичним в'язням, який Федак очолював до кінця життя.

Син Степана Федака – Степан Федак-Смок (1901-45) – революційний діяч, юнаком вступив до Українських Січових Стрільців, воював у лавах УГА й армії УНР. Як член Української Військової Організації здійснив атентат на польського президента Й.Пілсудського і воєводу О.Грабського 25.11.1925 у Львові.

Дочки Ольга і Софія вийшли заміж за майбутніх вождів ОУН Євгена Коновальця і Андрія Мельника.

37. Іван Франко /1856 – 1916/, (поле 4) – почесний член товариства 'Просвіта', з яким співпрацював від 80-х років XIX ст. – людина, чиє ім'я відоме не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Він був письменником, літературним критиком, поетом, вченим, громадським діячем, видавцем, перекладачем. Його творча спадщина складає 50 томів (куди ввійшли не всі його твори). Франко написав 6000 творів. Він був дуже освіченою людиною – знав 14 мов.

Деякі розходження його політичних поглядів з поглядами керівництва Товариства використовувалися радянськими істориками для приниження діяльності Товариства, провідники якого начебто бойкотували поета. Насправді ж перші оповідання І. Франка були вже надруковані  у календарі 'Просвіти' на 1882 рік. Разом з НТШ у 1913 році 'Просвіта' урочисто відзначила 40-літній ювілей письменницької праці І. Франка та іменувала його своїм почесним членом.

Стараннями просвітян у 1921 році тлінні останки І. Франка були перенесені з тимчасової до його власної гробниці. У 1933 р. був відкритий намогильний пам'ятник авторства Сергія Литвиненка. Герой його програмного вірша 'Каменярі' тримає в    руках важкий молот, приготу­вався до наступного удару по скелі. Обличчя його виражає віру в свою перемогу.

Іменем Франка сьогодні у Львові названі вулиця, площа, парк, університет. З 1940 р. працює літературно-меморіальний музей його імені.

38. Юліян Целевич  /1843-1892/, (поле№53) – почесний член товариства 'Просвіта', містоголова львівської 'Просвіти', в 1876 році виконував обов'язки голови Товариства – український історик, педагог, просвітницький діяч, культурно-громадський подвижник українського духовного відродження другої половини XIX століття, голова НТШ.

Народився у с. Павелча на Станіславівщині (нині http://uk.wikipedia.... title='Тисменицький район'>Тисменицький район) у сім'ї священика. Доля повела його шляхами просвітництва та науки: за плечима залишилися стіни Львівської духовної семінарії, Львівського та Віденського університетів. З 1868 року він учителює в німецькій гімназії у Львові, потім у гімназії Станіслава (1871–1875), знову повертається до http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львова, де 1878 року стає доктором філософії. На шостих загальних зборах Наукового Товариства iм. Шевченка був обраний головою цього Товариства.

Автор розвідок і статей з історії Галичини ('Історія Скиту Манявського', 'Про Олексу Довбуша'), з історії Львова, про галицьке шкільництво. Автор шкільних підручників ('Читанка' – 1874, 60с., 800 прим.), оповідань. Редактор щорічних календарів 'Просвіти'.

39. Ісидор Шараневич /1829 – 1901/, (поле 72 – 102) – член Головного Виділу товариства 'Просвіта', один із перших його Почесних членів – український історик, громадський діяч та педагог. Учитель Перемиської та Львівської гімназій. З 1871 року – доцент, а з 1873 – професор Львівського Університету. Дійсний член АН у Кракові, почесний доктор Київського Університету.

Автор праць з історії Галичини ('Історія Галицько-Володимиської Руси від найдавніших часів до року 1453' (1863 р.), про справи церкви на західноукраїнських землях 16–18 ст., унію, історію окремих міст та ін. Вивчав діяльність українських братств, був одним із піонерів української археології в Галичині.

Єдиний мирянин – учасник Львівського Синоду 1891 року.

Стараннями І.Шараневича багато українських національних реліквій осіло в музеї Ставропігійського інституту та 'Просвіти' в той час, коли цінні речі української старовини перехоплювали польські музеї Львова.

40. Маркіян Шашкевич /1811 – 1843/, (поле 3 – 165) – видатний український поет, основоположник нової української літератури в Галичині, керівник літературно-наукового гуртка 'Руська трійця', перекладач, греко-католицький священик.

В 1836 р. в м. Будапешті видана книжка 'Русалка Дністровая'. У Львові цензура цю книгу не пропустила  з єдиної причини – вона була надрукована українською мовою. 800 екземплярів 'Русалки Дністрової' були переправлені до Галичини, але всі вони попали під арешт і довгий час знаходилися в підвалах Собору св. Юра. Тільки після смерті М. Шашкевича 'Русалка' вперше побачила світ.

Для нащадків не зберігся жоден прижиттєвий портрет Шашкевича. Художники відтворили його образ на основі спогадів сучасників та на підставі фотографій сина Володимира.

У Львові відкритий музей однієї книжки – Русалки Дністрової. Перед смертю М. Шашкевич втрачає слух і зір. Помер від туберкульозу в червні 1843 року. Похований спочатку в с. Новосілки (там, де останні роки служив священиком). В 1893 р. Львівська 'Просвіта' дала почин події, котра стала всеукраїнським святом, а саме, перевезенню тлінних останків 'будителя Галицької Русі' М. Шашкевича на Личаківське кладовище у Львові. В 1906 р. на могилі поставлено пам'ятник – бронзову скульптуру жінки, скорботно схиленою над урною з прахом сина-патріота. Автор – скульптор Генрик Пер'є.

41. Володимир Шашкевич /1839 – 1885/, (поле 3) – редактор видань товариства 'Просвіта – український письменник, п'яте і шосте видання читаночки 'Зорі' для сільських людей вийшло під його редакцією'. Син  Маркіяна Шашкевича, спочиває з батьком.

42. Володимир Шухевич  /http://uk.wikipedia.... title='1849'>1849 – http://uk.wikipedia.... title='1915'>1915/, (поле 59) – ініціатор і керівний член численних громадських установ у Львові, зокрема товариства http://uk.wikipedia.... title='Просвіта (товариство)'>'Просвіта', Українського Педагогічного Товариства, засновник товариств http://uk.wikipedia.... title='Українська бесіда'>'Руська Бесіда' (його голова 1895 – 1910), 'Боян' (1891) і Музичного Товариства ім. Лисенка (1903 – 1915), для якого збудував будинок – визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член http://uk.wikipedia.... title='НТШ'>НТШ.

Народився в с. http://uk.wikipedia.... title='Тишківці'>Тишківці Городенківського повіту, син о. http://uk.wikipedia.... title='Шухевич Осип'>Осипа Шухевича. З http://uk.wikipedia.... title='1876'>1876 учитель середніх шкіл у http://uk.wikipedia.... title='Львів'>Львові.

Засновник і редактор (1890 – 1895) дитячого журналу 'Дзвінок', автор і видавець дитячих книг і читанок, редактор газети 'Учитель' (1893 – 1895), співробітник 'Зорі', 'Діла', 'Руської читанки' та ін.

Шухевич був членом австрійського товариства народознавства (з 1901) і етнографічного товариства Чехо-Словаччини (з 1903). Чимало зробив для поширення української культури за кордоном.

Шухевич збирав етнографічні матеріали і мистецькі предмети домашнього промислу на Гуцульщині. Вислідом його студій є цінна 5-томова праця 'Гуцульщина' (Л. 1897 – 1908), видана НТШ. Свою етнографічну збірку з Гуцульщини передав Національному Музеєві у Львові.

43. Василь Щурат /1871 – 1948/, (поле 1а – 202) – член Головного Виділу товариства 'Просвіта', автор слів просвітянського гімну – педагог, літературознавець, поет і перекладач.

Родом із http://uk.wikipedia.... title='Село'>села http://uk.wikipedia.... title='Вислобоки'>Вислобоки на Львівщині. Студії зі слов'янської філології завершив у http://uk.wikipedia.... title='1895'>1895 році у http://uk.wikipedia.... title='Львівський університет'>Львівському і http://uk.wikipedia.... title='Віденський університет'>Віденському http://uk.wikipedia.... title='Університет'>університетах, педагогічний іспит склав у http://uk.wikipedia.... title='Чернівецький університет'>Чернівецькому університеті у http://uk.wikipedia.... title='1898'>1898 році. 1898 – 1934 учителював, спочатку в державних гімназіях Перемишля, Бродів і (з 1907) Львова. В 1921 р. не присягнув на вірність польській державі й став директором приватної жіночої ґімназії сестер Василіянок у Львові (1921 – 34). В 1914 р. Щурат був обраний дійсним членом НТШ і в 1915 – 23 рр. був його головою, брав активну участь у боротьбі за український університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором http://uk.wikipedia.... title='Таємний український університет'>Львівського таємного університету (1921 – 23). 1930 р. у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями на Україні зрікся гідности дійсного члена ВУАН, якою його наділено в 1929 р. (відновлений дійсним членом УАН після большевицької окупації Галичини 1939 р.). Останні pоки життя працював директором Львівської Бібліотеки АН УРСР і проф. Львівського Університету.

Див. далі

26 лютого 2011

(0|0)

ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

Меморіал воїнам Української Галицької Армії– прилягає до кладовища – найбільше братнє поховання у Львові, споруджене на місці зруйнованого українського цвинтаря.

На  цьому  місці  було  поховано  408  стрільців  Української Галицької Армії, які загинули  в часі українсько-польської війни  1918 –  1919 років, і близько 3 600 військових , які загинули в боях за Львів та інші населені пункти області під час Другої світової війни, у липні 1944-го.

Загалом на Личаківському кладовищі є 824 стрілецькі могили (поле 28 – 109, поле 38 – 112, поле 40 – 57, поле 76 – 138, поле 82 –  408).   У   50-тих   роках   ці   поховання   були   знищені окупаційним режимом. 1993 р. на них встановлено хрести з табличками.

На Меморіал з 55 поля перенесено прах референта українських січових стрільців, провідного члена Україн-ського Національно-Демократичного Об'єднання Михайла Галущинського

Не   відомо   поіменно,   хто   тут   захоронений.   Але   існують документи,  в яких зазначено прізвища кількох старшин  і підстарший УСС і УГА, які полягли у Львові і були поховані на цьому кладовищі. Це Бельке Карло, шофер українського війська. Вістун санітарного авта у Львові. В часі останнього перевозу згинув від польської кулі.

Бочан Дмитро, десятник УСС. До легіону УСС вступив в серпні  1914 р. Загинув 4-го листопада 1918 р., здобуваючи особовий залізничний дворець у Львові. Вмираючи мав ще силу крикнути: 'Вперед хлопці! Боже Вам помагай!'.

Янцентний Петро, четар УГА. Народився 1895 р. в містечку Куликів-Радехів. Народний учитель. Поліг в березні 1919 р. в бою з поляками під Львовом. Йому було 24 роки. Мати з розпуки збожеволіла.

Дзерович Адріян, четар. Поліг в бою з поляками у віці 20 років. Пам'ятна таблиця прикріплена на усипальні о. Юліана Дзеровича – батька Адріяна.

Шкварко Осип. Уродженець Львова. 15-літнім вступив добровільно до рідного війська і поліг на вулицях Львова в бою з поляками в перших днях листопада 1918р.

Хай буде вічна Пам'ять цілому геройському поколінню і всім відомим і невідомим Героям, які зложили своє молоде життя за волю України!

ПЕРШОДЖЕРЕЛА:

Нарис історії 'Просвіти' /Р. Іваничук, Т. Комаринець, І. Мельник, А.Середяк/. – Львів-Краків-Париж: 'Просвіта', 1993. – 232 с.

Львівський історико-культурний музей-заповідник 'Личаківський цвинтар'. Путівник. – Львів: Каменяр, 1996. – 367 с.

Личаківський некрополь: малий маршрутний довідник /І.Гавришкевич, М. Нагай/. – Львів, 2003. – 94с.

Енциклопедія Українознавства.

Інформація з інтернету.

Д О Д А Т О К

ПОХОВАННЯ ПРОСВІТЯН:

ЛІВА СТОРОНА ЛИЧАКІВСЬКОГО КЛАДОВИЩА

1. Іван Труш__поле 1

2. Василь Пачовський__поле 1

3. Василь Щурат__поле 1а

4. Михайло Возняк__поле 1

5. Омелян Огоновський__поле 1

6. Іван Крип'якевич__поле 59

7. Олексій Торонський_поле 1

8. Василь Білецький__поле 59

9. Володимир Шухевич_поле 59

10. Василь Лукич __поле 60а

11. Корнило Сушкевич___поле 27

12. Юліан Медведський__поле 19­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­

13. Михайло Димет__поле 19­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­

14. Омелян Партицький__поле 14

15. Теодосій Лежогубський__поле 6

ПОХОВАННЯ ПРОСВІТЯН:

ПРАВА СТОРОНА ЛИЧАКІВСЬКОГО КЛАДОВИЩА

16. Маркіян і Володимир Шашкевичі __поле 3

17. Володимир Барвінський_поле 3

18. Олександр Барвінський_____поле 3

19. Василь Сімович__поле 5

20. Василь Нагірний__поле 5

21. Володимир Гнатюк___поле 5

22. Костянтина Малицька____поле 5

23. Іван Кивелюк__поле 5

24. Іван Калинович___поле 4

25. Іван Белей___поле 4

26. Іван Франко__поле 4

27. Юліан Романчук__поле 69

28. Юліан Лаврівський__поле 56

29. Антін Лотоцький___поле 51

30. Георгій Бойко__поле 75

31. Юліан Целевич____поле 53

32. Тит Ревакович____поле 53

33. Григорій Врецьона__поле 74

34. Михайло Коцюба_поле 55

35. Юліан Дзерович____поле 80

36. Ісидор Шараневия___поле 72

37. Анатоль Вахнянин__поле 72

38. Мирон Кордуба__поле 72

39. Олександр Огоновський__поле 72

40. Філарет Колесса__поле 78

41. Степан Федак__поле 49

До уваги:

Михайло Галущинський – голова товариства 'Просвіта' в 1923–1931 рр. – перепохований на Меморіалі воїнам УГА (стор  ). 

Дякуємо за співпрацю:

Христині БОЙКО

ВікторіЇ ГОЛДОВАНСЬКІЙ

Євгенії ГРЕНЬ

Борисові ДУРБАКУ

Марії КОЗАК

Тарасові ПЕРХАЧУ

ЛЬВІВ – 2009

 'Просвіта' Галицького району

26 лютого 2011

(0|0)